Із прадавніх часів основним різдвяним символом в українській хаті був дідух. Зараз багато українців і не знає, що це таке. Час дізнатися про нього одним, згадати –…
Із прадавніх часів основним різдвяним символом в українській хаті був дідух. Зараз багато українців і не знає, що це таке. Час дізнатися про нього одним, згадати – іншим. Час збагнути, як та коли традицією стало прикрашати ялинку та в який спосіб. Звідки це почалось, як трансформувалось. Як чинити зараз.
Діду́х – українська різдвяна прикраса, оздоблений сніп із колосся, символ пращура-покровителя, зачинателя роду, символ урожаю, добробуту та багатства. Дідух має вигляд вертикально поставленого снопа, який складено з найкращого збіжжя першого обжинку. Зберігали аж до Різдва, а напередодні прикрашали кольоровими стрічками, сухоцвітами, польовими квітами, льоном, калиною та плодами. Перед Святою вечерею господар урочисто вносив дідуха до оселі та ставив край столу на почесному місці. Після того родина сідала вечеряти за святвечірнім столом.
Перший або останній сніп, або інша частина врожаю, має особливе значення в більшості хліборобських культур і наділяється у віруваннях магічною силою. Сніп – поширений символ об’єднання, інтеграції та сили. Дідух сформовано зі снопа, тому й має особливе значення. Але чому ж про нього забули, чому тепер у домівках є традицією прикрашання ялинки? Чи завжди так було? Не завжди.
Були часи, коли родини вшановували та прикрашали на Різдво лише дідуха. Потім були часи, коли в українській традиції на Різдво шанували і дідуха, і ялинку водночас.
Приблизно з XVIII ст., не в селах, де традиційне святкування було з дідухом, а в містах подекуди починають з’являтися прикрашені ялинки. А десь із середини XIX ст. ялинки закріплюються в міській традиції різдвяного святкування. Це достеменно відомо з листувань і спогадів української інтелігенції того періоду чи з оповідань письменників. Звичай прикрашати в помешканні різдвяне чи новорічне хвойне дерево (ялинку, сосну, смереку тощо) в українців і загалом у слов’ян є досить пізнім культурним запозиченням, ймовірно, від німців, де ця традиція з’явилася в Ельзасі десь у 1605 році. Від німців традицію різдвяного дерева в ті часи поступово перейняли інші народи Європи. Це мало характер модного копіювання й поширювалося насамперед з-поміж найзаможніших верств населення. Масове розповсюдження традиції прикрашати ялинку перед Різдвом почалося лише з ХІХ ст. В Україні, як і всюди в Європі, різдвяна ялинка спочатку з’явилася в будинках панів і аристократів. Преса тих часів та мемуари згадують «німецькі ялинки», які ширилися Києвом після середини ХІХ ст. і набували статусу модного явища міського побуту та громадських заходів у дитячих притулках, пансіонах, гімназіях, а згодом і в народних школах. Аж наприкінці ХІХ ст. різдвяна ялинка поступово демократизується, стаючи надбанням святкувань міського населення. Але прикрасою селянського інтер’єра на Різдво ще тривалий час був безальтернативний сніп — дідух. Поступово, уже у 20-30-ті роки ХХ ст. (лише якихось 100-90 років тому!), різдвяна ялинка втискується в селянський побут, починає виконувати в ньому як естетичну, так і релігійно-магічну функцію, часом, разом із дідухом. Зараз, попри те, що дідух є традиційним українським символом Різдва, ялинка набула панівного статусу, помилково вважається більшістю беззаперечним символом.
Тож, як бачимо, традиція ставити ялинку, по-перше, не є українською, а по-друге, не така вона й давня, а тому не беззаперечна. Літні люди ще добре пам’ятають, що українським звичаєм завжди було ставити на Святвечір саме дідуха. Навіть у 1960-70-х роках, навіть у Київській області, аж ніяк не всі родини запозичували традицію Різдва з ялинками, плекаючи традицію як не з дідухом, то хоча б із колоссям першого обжинку біля ікон. Або ставили і дідуха, і ялинку як розумний компроміс: ялинку прикрашали вранці або до обіду 24 грудня, а дідуха вносили на Святвечір, коли сходила перша зірка й родина сідала вечеряти.
На початку ялинкової традиції дерево прикрашали різними ласощами: горіхами в яскравій обгортці, цукерками, навіть овочами. На гілках горіли справжні воскові свічки. А блискучі кулі та електричні гірлянди з’явилися вже після. Верхівку ялинки вінчала тоді Вифлеємська зірка.
У радянський період ялинку хотіли витіснити, але, як не дивно, це не вдалося. Тож її вирішили ідеологізувати. Змістили святкування та прикрашання з Різдва на Новий рік, вигадали Діда Мороза та Снігуроньку на противагу Святому Миколаю. Зробили ялинку ідеологічним продуктом Нового року із червоною зіркою на верхівці, з іграшками у формі кукурудзи, прожекторів, космічних апаратів тощо.
Вважається, що ми завжди мали традицію прикрашати ялинку до свята Нового року… Така вона коротка людська пам’ять. Цій традиції із червоними зірками та червоним Дідом Морозом менш ніж сто років. Шкода дитячих спогадів, але потрібно позбутися цих радянських викривлень традицій. В українській самобутній традиції свята з подарунками починаються перед Різдвом, задовго до Нового року. І робиться це здебільшого для дітей. Обдаровувати малечу починав Святий Миколай, проте якісь невеличкі подарунки діти отримували й на Різдво. Якщо святкову вечерю господиня готувала зранку напередодні Святвечора, то оселю прикрашали фактично впродовж усього тижня перед Різдвом. Йдеться не лише про оздоблення ялинки чи внесення дідуха, що здебільшого робили дорослі, але і про декорування всієї хати: дверей, вікон – ця роль переважно відходила дітям і молодим дівчатам.
Знайте про дідуха, читайте – наразі є багато матеріалів. Чимало майстрів виготовляють дідухи різного розміру та оздоблення. Цьогоріч пропозиції в інтернеті придбати дідуха вже почали конкурувати з пропозиціями купити ялинку!
Спільно з давнім українським символом Різдва – дідухом, який наділяє оселю сімейною теплотою та добробутом, можна впровадити унікальну і стильну деталь для прикраси святкового інтер’єру. Разом із сучасною технологією від Twinkly, можна створити чарівний світловий акцент, підкреслюючи традиції та відзначаючи важливість дідуха у наших серцях. Це поєднання старовинного та інноваційного створить атмосферу чуда та затишку, якого ми всі шукаємо.
Постаючи перед дилемами – чим прикрасити помешкання, ставити дідуха чи ялинку – радимо лагідно та компромісно вирішити – віншувати Різдво і з дідухом, і з ялинкою. Дамо прадавньому дідуху повернутися до наших осель. А згодом, можливо, дідух і лишиться сам чи поряд із ялинкою, але хай буде цей красиво прикрашений сноп або жмуток пшеничних, ячмінних чи житніх колосків – символ дідуха. І ми із цим колоссям відчуємо приявність цілого Роду нашого, як було це багато сотень чи тисяч років нашого буття. У наших традиціях є велика сила! Бережімо, відроджуймо їх.
